Школа – це тонкий і чутливий музичний

інструмент, який творить мелодію людської

 гармонії, що впливає на думку кожного вихованця,

але творить лише тоді, коли цей

інструмент добре настроєний.

           В. Сухомлинський

Модернізація освіти, зокрема її управлінської діяльності, неможлива без розвитку державно-громадського управління школою, що підкреслюється у нормативно-правових документах, в тому числі в Національній доктрині розвитку освіти: сучасна система управління сферою освіти утверджується як державно-громадська. Нова модель управління має бути відкритою і демократичною. У ній повинні органічно поєднуватися засоби державного управління з громадським впливом. Пряме втручання центрального управління має поступитися місцем гнучкості, науково-методичним, прогностичним  таіншимфункціям. Значна роль у цьому процесі належить керівникам  шкіл.  

Від здібності директора сприймати нове, а новим до більшості керівників шкіл є перехід від адміністративного до державно-громадського управління, від його мотивації на інноваційну діяльність залежить траєкторія руху        закладу      до     демократичної         школи.           Покращення діяльності школи ми бачимо у спільній роботі закладу освіти, сім’ї та громадськості: «Об’єднання зусиль школи, сім’ї та громадськості з виховання дітей і підлітків має велике значення для подолання негативних явищ, для покращення всієї діяльності школи».           Сьогодні всім відомо, що демократія неможлива без освіти. Цей факт можна поверхово пояснити тим, що обраний народом уряд не досягне успіху, якщо виборці, якими він керує не матимуть освіти. У демократичному суспільстві, що не визнає принципу примусової влади, мають панувати добровільна відданість і зацікавленість, а вони виникають лише завдяки освіті. Проте існує глибше пояснення. Демократія – це більше, ніж форма уряду, це, насамперед, спосіб співжиття, форма спільного досвіду. Збільшення кількості осіб, які беруть участь у певній справі й через це мусять співвідносити власні дії з діями інших людей і зважати на дії інших людей, розпочинаючи і спрямовуючи власні дії, еквівалентне руйнації тих класових, расових і національно-територіальних бар’єрів, які не давали людям можливості повністю усвідомити значення своєї діяльності.          Тоді школу слід розглядати не лише як установу, куди діти приходять на 4-6 годин, щоб тільки чогось навчитись, а як дитячу громаду, що має свої спільні інтереси, своє громадське життя. Вона мусить мати свої органи, що керують цим життям, мусить мати свої збори, загальні і групові.           А така діяльність в школі можлива лише за умов демократизації педагогічного процесу. Будь-яку спробу навчити демократії доведеться починати з послідовної організації управління класом, школою, а також відносин між адміністрацією, вчителями і учнями на основі демократичних принципів.

Ланкою, яка зв’язує діяльність державно-громадського управління навчальним закладом із структурними одиницями, є наступні принципи:

1. Принцип прогностичності — ефективність управління навчальним закладом залежить від того, наскільки враховуються в діяльності навчального закладу особливості середовища, які впли­вають на нього.

2. Принцип єдності механіз­мів державного управління та власних внутрішніх механізмів управління навчальними закла­дами — управління навчальним закладом є ефективним, якщо во­но забезпечує максимально можливий рівень реалізації умов, що створює держава для його функціонування.

3.  Принцип взаємовизначення керуючої і керованої підсистем — у процесі взаємодії керуюча й ке­рована підсистеми впливають од­на на одну і, таким чином, визна­чають структуру та зміст діяль­ності одна одної.

4. Принцип науковості управ­ління — керування навчальним закладом більш ефективне, якщо якомога повніше використовува­ти положення наук, що лежать у його основі.

5. Принцип оптимального співвідношення оперативно-по­точного і цільового стратегічно­го управління — необхідно в од­наковій мірі активно вирішува­ти поточні та стратегічні задачі управління.

6.  Принцип цілісності умов, необхідних для реалізації цілей навчального закладу, — ефектив­ність управління визначається єд­ністю та цілісністю всіх груп умов цілеспрямованого функціонуван­ня навчального закладу.

7.  Принцип  спрямованості управління на реалізацію твор­чого потенціалу педагогічної ді­яльності.

8. Принцип професіоналізму особистості та діяльності ке­рівника навчального закладу — ефективність управління навчаль­ним закладом визначається рівнем професіоналізму й компетентності його керівника.

9.       Принцип оптимального співвідношення цілеспрямованих управлінських впливів, самоорга­нізації і саморегулювання в діяль­ності навчального закладу.

10.  Принцип планомірності — управління ефективне, якщо здій­снюється на основі науково об­ґрунтованого плану роботи.

11. Принцип оптимальної структури управління — ефектив­ність управління навчальним за­кладом визначається відповідністю структури управлінської діяльності науково спланованому її змісту.

12. Принцип зворотного зв'язку — для ефективності управлін­ської діяльності необхідне її забез­печення достатньою інформацією про реалізацію ухвалених управ­лінських рішень.

13.     Принцип необхідної розмаї­тості — ефективність управління навчальним закладом забезпечу­ється необхідною й оптимальною розмаїтістю підсистем даного за­кладу.

14.  Принцип цілісності функ­цій управління — ефективність управлінської діяльності до дея­кої міри забезпечується цілісніс­тю і взаємозв'язком усіх функцій управління в кожному управлін­ському циклі.